Досвід психолога в Оздоровчому таборі для дітей із надмірною вагою

Досвід Daniela Dociu, психолога з Оздоровчого табору для дітей із надмірною вагою

„Я поїхала до Оздоровчого табору Straja з бажання допомогти підліткам із проблемами з вагою здобути емоційну рівновагу й із бажання отримати новий професійний досвід. Та я не уявляла, що це НОВЕ означатиме так багато, стільки глибини в переживаннях, думках, емоціях і діях.
З мого досвіду роботи з дітьми та їхніми батьками, це був табір про емоційну відкритість, мужність, наполегливість і особистісне зростання. Про розуміння того, що наші страждання й радощі схожі, а ділитися ними дарує нам відчуття спільності та належності. Про здатність терпіти негайний і тимчасовий дискомфорт заради пізнішої вигоди.
Про взаємодопомогу та ініціативу, про те, щоб зустрічати проблеми зі співчуттям, бо лише так ми можемо їх змінити. Про відкриття прихованих, латентних чи раніше ніколи не виявлених якостей. Про усвідомлення вразливостей і рішучість працювати з власним Я, шліфувати й формувати себе, навіть якщо це передбачає спершу біль і фрустрацію. Про бажання змінитися й мотивацію стати кращими, із собою та з іншими.
Було багато моментів, коли діти вразили мене протягом цих 3 тижнів, на інтерактивних групах із психології та індивідуальних сесіях консультування чи психотерапії. Якщо ти не розкриваєшся перед іншими, ти не можеш розкритися й перед самим собою, бо ти відкриваєш себе й зростаєш разом з іншими. Якщо ти пригнічуєш те, ким ти є, ховаючись за страхами, ти пригнічуєш і те, ким міг би стати, увесь свій потенціал. Ти відмовляєш собі в шансі на людські зв'язки, розвиток, самореалізацію. Коли ти сміливо досліджуєш і піддаєш себе новому досвіду, який успішно долаєш, ти набуваєш міцнішого, упевненішого Я, спорядженого зустрічати труднощі життя. Це деякі з речей, яких діти в таборі навчилися і про які я сама собі нагадала. Вони вчилися й тренували терпіння, силу казати „ні” несприятливому в довгостроковій перспективі імпульсу, переконання, що вони здатні долати межі, накладені їхнім розумом, готовність відчувати й смуток, гнів, фрустрацію, невдоволення – емоції, що є частиною людяності нашого життя.
Ці діти поїхали з Табору Straja багатшими. Та не на матеріальні речі. А на мужність говорити про те, що їх гнітить чи терзає їхні душі, на силу вести незручні розмови, сподіваючись, що вони приведуть до кращого й обнадійливого результату. Вони набули сили слухати критику, не стаючи в захист, і просити вибачення, коли вважали, що помилилися. Батьки поїхали з більшою увагою до своїх стосунків зі своєю дитиною та з більшим самоусвідомленням. Із бажанням відбудувати певні хиткі фундаменти прив'язаності та наміром додати інші цеглинки до підмурівка стосунків із підлітком. Важливо зрозуміти, що малеча, поряд із незамінними любов'ю та теплом, потребує ще й дисципліни. Достатньо твердої, щоб дотримуватися певних правил і розуміти їхній сенс, але не такої суворої, щоб вселяти невпевненість і страх. Це тому, що в їхньому віці вони не здатні передбачити переваги жертв і зусиль у теперішньому, через що потребують від нас, дорослих, рамки, що структурує їхню особистість і здорові звички життя.
Речі, у які ми віримо, а саме фізичне й емоційне благополуччя, надають сенсу моментам і викликам, що часом можуть виявитися важкими: інтенсивні тренування, гірські походи по 6-8 год, дотримання щоденного розпорядку, збереження самоконтролю, боротьба з бажаннями та рішучість продовжувати програму схуднення. Зрештою, те, що ми любимо, тримає нас живими й надає барв нашому життю. Воно змушує нас іти далі, коли на нашому шляху ми зустрічаємо перешкоди.
Мені були любі діти, батьки, колеги. Після повернення люди сказали навіть мені самій, що я змінилася. Найімовірніше. Ми перетворюємося…через інших і разом з іншими.”